Метелик

Як листя клена,

Перебирав моє волосся,

Аби він писав мені поему

Хвилями по воді,

Аби летів у вирій мого болю

Далеко, за захід сонця

І повертався тисячами усмішок

Вранішнього туману.

Хочу, аби синє повітря

Не дало дихати

У моєму світі обману.

Аби золото осені

Підпалило мої мрії,

А на згарищі посіяло квіти.

Хочу, щоб осіння паморозь

Прокидалась зі мною у ліжку

І зморила всі кришталеві світи ілюзій.

Хочу бути безстрашним осіннім метеликом,

Що літає під хмарами й не боїться злив,

Що купається в красі

І ні на що не сподівається.