евернія сива

Лиши мене на лишайниках

Розхристану й дику

Ледве живу. Із відкритими ранами

Хай заростають вони

накипним лишайником диким

Я знаю, він ростиме там, де ще нічого не може рости –

На найгрубшім камінні, на неотесаних скелях,

На найсвіжіших кістках

Може, навіть на крові?

Хай очниці мої закриє золотава ксанторія –

Більше не боляче дивитися і не бачити

Хай долоні укриє сизий норвезький мох...

Я глухо-сліпо-німа

Я перетворююсь у лишайник сама

Зростаюся з каменем, грунтом, корою

Рятунку нема і я хочу лишитись німою

Щоб замість вуст кущився оленячий мох

Хай зривають його олені

Своїми мякми губами

Я буду залишена втішена розкришена

Наче чиєсь торішнє мовчання

Наче евернія сива, що по шкірі уже повзе

розцвіту всіма іржавими й сизими кольорами

З’єднаюся із субстратом.