Чернігів - місто спокою. Коли живеш повільним життям, тебе не турбують злети і падіння. Амбіції і прагнення перемог пролітають повз тебе, як кулі і далі знову в твоєму помешканні запановує таємнича тиша. Розмовляючи домашнім стаціонарним телефоном з рідними, ти відчуваєш якийсь щільний зв'язок зі світом, так ніби він прив'язаний до тебе і твого помешкання дротами, і ніколи нікуди не дінеться. Хоч у твоєму житті немає каркаломних подій, ти рухаєшся поволі, за годинниковою стрілкою, проте відчуваєш, наскільки твердо ти стоїш на ногах.
Зимовий день. Ти нікуди не поспішаєш. Ловиш обличчям промені сором'язливого сонця і ні про що не думаєш. Хіба що по хліб сходити. Хоча можна й прогулятися порожніми слизькими вулицями. У цьому неспокійному світі ледве не кожен шукає гармонію і рівновагу. А секрет простий. І він у тебе в кишені. Секрет у тому, аби мовчки ловити на своєму обличчі сонячні промені, слухати завивання зимового вітру у гілках кленів, бути задоволеним собою і цим днем, знати, що і це сонце, і вітер, і вигадлива гірлянда у чиємусь вікні і тужлива фортепіанна мелодія, що кружляє над містом - все це ніколи не повториться. А ти сам в першу чергу створений не для когось іншого, а тільки для самого себе і все у цьому світі існує для себе. І дерево, і пес і квітка на холодному підвіконні. І це така омана, думати що хтось тобі щось винен. Омана думати, що досягнувши видимого успіху у житті, ти станеш більш щасливим. І що дорогий чай з порцелянової чашки принесе більше радості ніж звичайнісінький з паперового стакану випитий десь у парку. У цьому житті все вимірюється легкими теплими усмішками. Це валюта, яку можна накопичити, якою можна обмінюватися. Якщо в тебе її достатньо, то ти світишся зсередини і тобі не страшні сірі зимові дні, морози, ти не вважаєш нудним, тихий, ледь чутний плин часу застиглого, як доісторичний метелик у бурштині Чернігова.Ти бачиш трохи більше, ніж інші, ти бачиш саму суть речей і вона однакова для усіх у всьому світі.
Comentarios