Це місто виспівує
Стрибками по дахах
Дах дах дах
Я вже давно обернулась у прах
Це місто видзенькує
Дахами стінами стакато невгодної хвилі
Заплетене
Як дреди худого студента
Богемістики
Дах дах дах
Жах
Воно розбігається по кутках
Розпадається по шматках
Їде дах
Дих-дихнути
Зібрати ці вулиці в жменю
Не встигаю – уууууу.
Упаду на двори і на площі дощем весняним
Це був би найкращий варіант
Найкраще було б
Б... б.. стоп!
Я така перелякана
Я така переплетена
сама з собою
Як дреди цього худого студента
Я така нетутешня
Така недоречна
Вже не тримаю відстань безпечну
Од тебе, од стін, од хмар, що біжать ще швидше, аніж трамаваї
Артикуляційні органи
Напружено нормальність вдавайте
Давайте... те.. і те.. і оте...
Давай їм срібні монети
Будь така як тут і належить
Всміхайся гречно о Боже!
Падай падай у ритмі стакато
Стрибками і скриками
Сірих дахів
Березень їх усі
Уже надкусив
Дощем стати покрити усе це
Заспокійливим і одностайним
Шепотом-шумом-шамкотінням
шшшшш
Слова
Чужі
Наждачки а не слова
Не слова, а ножі
Стрибають отими дахами униз
Наче засохлі коржі
по вузьких вулицях
Каналами вниз
Внииз униз зачіпляються за балкон і карниз
Усі заклинання усі п’яні пісні
Перетнули лінію світла
Лазерну лінію березня
За неї нікому не можна
Крім худого студента богемістики
Якщо то взагалі не дух
Дух дух не вщух на дахах
Хаха!
Духи й дахи дреди дорослі й дітлахти
історії порожні слова і порожні пластянки
повні хрипу горлянки
Стікаються вниз, як щури
Раз – два – три... два-три... три...
Їх поглинають у себе
Душі простертих площ
Мені все одно я не слухаю я нікого не чую
шепочу
Єдине правдиве слово
Дощ дощ дощ
