Здається, цю морську перлину зачаклував колись злий маг. Сірість все більше і більше почала просочуватися через усі шпарини міста. І розносять її старі тролейбуси з облупленою фарбою, засмічені газони біля музеїв, розмови з матюками та занедбані балкони величних колись будівель. Сірість серед білого дня і ясної сонячної погоди. Чорний маг подбав, аби від палючого сонця все в цьому місті засихало - квіти, дерева і навіть людяність. І якби не купка людей, які щодня прокидаються удосвіта, аби полити клумби й розвіяти темну куряву у повітрі, місто б вже давно перетворилось на в»ялену таранку, порожню і беззмістовну.
Одеса - царство хаосу, держава в державі. Тут розмовляють усіма мовами світу. А хитрість й байдужість йдуть за руку з вразливістю та сентиментальністю, глибока інтелігентність з вражаючим хамством.
Порт ніколи не спить, завжди пильно, одним оком, обрамленим незграбними вантажними кранами, спостерігає за містом. Йому страшенно нудно, особливо вночі. Він гуркоче й гуде, блимає вогниками, вимагає аби байдуже місто зустрічало нові судна разом з ним.
Ще є кудлаті білі пси прибою, до яких, реп»яхами поприлипали водорості й медузи. Вони пахнуть сіллю і йодом та постійно рвуться винюхувати бруднуваті пляжі. І якщо море не встигає вчасно схопити їх за ланцюжок - миттю злизують з піщано-галькових берегів увесь непотріб і тягнуть трофеї з собою.
Над пляжем літають чайки - товсті і ліниві, як пиріжки. Їм з висоти здається, що ніякої сірості немає. А місто - лише полотно нетерплячого художника. Він не дочекався поки висохне один шар фарби і почав малювати другий. А потім все змішалося і продовжує змішуватися, небесно блакитне стає зеленим, жовте - рудим, синє й біле сіріє і нема тому ради.
