Я б дуже хотіла узять трохи мила
І вимити свого кота.
Тепер вже я певна – надії даремні,
Бо вдача у нього не та.
Як тільки мій котик відчує на дотик,
Як з крана водиця стіка,
На всю хату висне, ще й пазурем зблисне,
Підскочить і дасть драпака.
Дарма я котиську показую зблизька
Мочалку і мило «карась».
Подивиться скоса: не пхай це під носа!
Я кіт, а не жаба якась!
Ти митись повинен: на пазурах глина,
На шерсті шматки будяка!
Невже це не ясно? Усе це прикраси,
Це мода котяча така!
