Лиши мене на лишайниках
Розхристану й дику
Ледве живу. Із відкритими ранами
Хай заростають вони
накипним лишайником диким
Я знаю, він ростиме там, де ще нічого не може рости –
На найгрубшім камінні, на неотесаних скелях,
На найсвіжіших кістках
Може, навіть на крові?
Хай очниці мої закриє золотава ксанторія –
Більше не боляче дивитися і не бачити
Хай долоні укриє сизий норвезький мох...
Я глухо-сліпо-німа
Я перетворююсь у лишайник сама
Зростаюся з каменем, грунтом, корою
Рятунку нема і я хочу лишитись німою
Щоб замість вуст кущився оленячий мох
Хай зривають його олені
Своїми мякми губами
Я буду залишена втішена розкришена
Наче чиєсь торішнє мовчання
Наче евернія сива, що по шкірі уже повзе
розцвіту всіма іржавими й сизими кольорами
З’єднаюся із субстратом.
