Трамвай прорізає вулиці легко
Як ніж розігріте масло
Стікаю збігаю по вулицях наче кров по венах
Спадає шарами утома
Не вдома я зовсім не вдома
Не вдома
Не вдома
Бруківки луска на вулиць хребтах
Змінює напрям наводить жах
Прорізай мене наче торт
Прорізай всі мої шари
Шари чужих міст, що вже стали
мене частиною
моїми тілами астральними
Перетворили мене на наполеон
Запахи хліба й землі скрики і гавкіт собак
Панки русалки і пам’ятні знаки
Так чи не так?
Розтинай усі мої шари
Поки ніж не дзенькне об дно
Тарілки-Місяця
Хурма ліхтарів
Іще не дозріла, щоб впасти
Рейки трамвайні - натягнені струни і нерви
Може, весняні дракони десь у верхів’ях склепінь
Чекають на гарну погоду,
Чекають, поки озветься якась струна?
Щоб вийти нарешті.
Може, під бруком живуть підземні бобри
Ставлять там греблі і ще хтозна-які підземелля
Може.
Може.
Вголос гадати негоже
Бо ніч бо розтоплене масло бо брук
Усе це таке чуже
І так легко його розколоти -
Наче горіх.
Це місто – кавалок сиру
З багатьма входами але без виходів
Вони проростають одна в одну ці завулки і переходи
Наче коріння. Чи сир
Я також кавалок сиру
І стільки згуків і звуків завулків і вулиць всередині
Паралельно існує
Самостійно. Без мене
За всі ці роки
крізь які
нам видається усе таким навпаки
Ніколи ніщо не було досконалим але як складно у це повірити
Може, ніж об тарілку цієї ночі таки не дзенькне
Бо зараз я, мабуть, не що інше
Як київський торт,
З крамнички на площі
навпроти автовокзалу.
